Катерина Дубас,
ДВНЗ "Київський
національний економічний університет
імені Вадима Гетьмана",
юридичний
факультет,
ЮПР-304
Законодавство
України визначає авторське право як особисті немайнові права і майнові права
авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів
науки, літератури і мистецтва [1].
Коло об’єктів авторського права не є
вичерпним, а розвиток науки і культури створює нові середовища та форми, в яких
ці об’єкти можуть існувати. Однією із сфер застосування норм авторського права
є діяльність в мережі Інтернет - всесвітній інформаційній системі загального
доступу, яка логічно зв'язана глобальним адресним простором та базується на
Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами [2, п. 16
ч. 1 ст. 1].
Відповідно
до роз'яснення Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) під
авторським правом зазвичай розуміють "надане законом право автора твору
оголосити себе його творцем, відтворювати цей твір, розповсюджувати його або
доводити до загального відома публіки будь-якими способами і засобами, а також виключне
право надавати дозвіл іншим особам використовувати твір визначеним
способом" [3]. У науці цивільного права авторським правом називають правовідносини,
які виникають у зв'язку із створенням та використанням творів науки, літератури
і мистецтва [4].
Окрім
Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ), роз’яснення ВОІВ та Закону України
«Про авторське право та суміжні права» від 23.12.1993 № 3792-XII при
застосуванні авторського права використовують положення Цивільно-процесуального
кодексу України, Бернську конвенцію про охорону літературних та художніх творів
(рік приєднання – 1995), Міжнародної конвенції про охорону інтересів
виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (рік приєднання – 2001),
Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення
їхніх фонограм (рік приєднання – 1999) та інших актів національного і
міжнародного законодавства.
Об'єктом
авторсько-правових відносин є нематеріальне благо у вигляді продукту духовної
творчості, а саме твори науки, літератури, мистецтва [5].
Серед об’єктів авторського права, перерахованих ЦКУ, стосунок до мережі
Інтернет можуть мати романи, поеми, статті та інші письмові твори; музичні
твори (з текстом або без тексту); аудіовізуальні твори; твори живопису та
графіки; фотографічні твори; ілюстрації, карти, плани, ескізи; переклади,
аранжування, адаптації та інші переробки літературних або художніх творів;
збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є
результатом інтелектуальної діяльності; комп’ютерні програми; компіляції даних
(бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є
результатом інтелектуальної діяльності та інші твори [6, ч. 1 cт. 433]. У ч. 2 цієї статті прямо зазначається,
що такі твори є об’єктом авторського права незалежно від форми їх вираження [6,
ст. 433], а отже, законодавець включає і електронну форму таких
творів.
Інколи
користувачі помилково вважають поширення конфіденційної інформації в Інтернеті
порушенням авторських прав. Прикладом такої помилки можуть вважатися
фотохостинги: власники розміщують фотографії, на яких є зображення інших осіб,
без дозволу на поширення цих зображень всіх учасників фотозйомки. Оскільки
власником фотографії (а отже – носієм авторського права) є та особа, яка
зробила даний фотознімок, а інші учасники в такій ситуації є носіями права на
охорону свого особистого та сімейного життя, то порушується саме
конфіденційність інформації.
Звичайною
практикою охорони своїх авторських прав при публікації контенту в Інтернеті є
додавання до твору таких позначень, як значок копірайту у вигляді літери «с» у
колі, слова «copyright» («всі права
захищені»), дати публікації, імені автора чи власника авторських прав (у
випадку, якщо вони не збігаються) [7]. Дуже поширеним є використання ліцензій (платних
або безкоштовних), водяних знаків та спеціальних команд програмування в
архітектурі сайту, спрямованих на ускладнення неправомірного збереження і
подальшого використання твору [8]. Такі позначки
попереджують користувача Інтернету, що подальше використання контенту у власних
цілях вимагає дозволу від правовласника. Однак трапляються такі випадки, коли
використання об’єктів авторського права без дозволу не тягне за собою
відповідальності. Правила використання матеріалів без дозволу правовласника
відрізняються у різних країнах, однак найбільш поширеними випадками є
добросовісне використання (Fair Use),
використання в навчальних чи дослідницьких цілях, новинах, коментарях.
За
приклад можна взяти відомий відеохостинг YouTube. У своєму «Центрі захисту авторських прав» він закріплює
чотири критерії добросовісного використання, використовуючи як приклад
законодавство США про авторське право: спосіб і ціль використання матеріалів,
суть захищеної авторським правом роботи, кількість і значущість використаної
частини відносно всієї захищеної роботи і результат використання захищених
матеріалів для потенційного ринку чи доходів правовласника. У кожному випадку
підозри у порушенні авторських прав такі критерії суди застосовують
індивідуально до конкретної справи.
Незважаючи на це, існують і певні
застереження щодо недбалого ставлення до використання захищених матеріалів –
наприклад, відеохостинг застерігає, що зазначення імені правовласника та
джерела може не звільнити від відповідальності за порушення авторських прав [9].
У цивільному законодавстві України принцип добросовісності закріплений як
загальний для всього цивільного права, і тому не роз’яснюється додатково у
інших національних джерелах авторського права. Певною мірою це є прогалиною
національного законодавства, оскільки внаслідок відсутності законодавства, яке
б стосувалося саме захисту авторських прав в мережі Інтернет, і, відповідно,
надзвичайного поширення піратства українським правовласникам достатньо важко
захистити своє право не лише на зазначення свого імені, а й, що важливо, на
гонорар за використання творів.
Одним
з вищеперерахованих способів охорони авторського права є ліцензування творів, яке
дозволяє захистити всі або лише частину авторських прав залежно від вибору
правовласника. Наприклад, досить відомою в колах Інтернет-користувачів є неприбуткова
організація Creative Commons, яка пропонує ліцензії на твір, що
дозволяють зберегти частину авторських прав і водночас надають іншим
користувачам право використовувати в цілях аранжування, зміни чи поширення захищені
цією ліцензією матеріали без дозволу правовласника. Основною ідеєю цієї
організації є збереження тієї мети, з якою був створений Інтернет – ідеї універсального
доступу до дослідницьких, навчальних, культурних надбань всього людства [10].
Не є порушенням авторських прав використання тих матеріалів, які є суспільним
надбанням.
У
разі порушення авторських прав правовласник має право звернутися до суду, і на
основі рішення може вимагати безпосередньо від порушника чи сервісу
(відеохостингу, онлайн-галереї, сайту з викладками творів літератури тощо)
застосувати негайні заходи щодо запобігання порушення авторського права
(наприклад, видалити розміщений контент або зазначити авторство, власника прав
на твір або джерело твору), відшкодувати збитки та втрачену вигоду (якщо твір
мав бути показаний в майбутньому на платній виставці чи сеансі в кінотеатрі),
сплатити гонорар або компенсацію автору чи правовласнику як одноразове грошове
стягнення замість відшкодовування збитків, опублікувати в ЗМІ відомості про
порушення авторського права та зміст рішення суду про таке порушення [6,
ч. 2 ст. 432].
Саме судом накладається штраф за неправомірне
використання матеріалів, заборона опубліковувати захищені твори, а також
санкція у вигляді стягнення доходу, отриманого внаслідок розповсюдження
захищеного контенту (наприклад, за кількість переглядів відео на хостингу) і
вимагання інформації про третіх осіб, які були задіяні у порушенні авторського
права [1, ст. 52]. Однак більш поширеним є позасудове врегулювання
подібних спорів: зазвичай великі фото-, відео-, аудіохостинги уважно слідкують
за оригінальністю завантаженого контенту і мають дієвий зворотній зв’язок з
користувачами у вигляді скарг на файл, що порушує авторські права, які
надсилаються як правовласниками, так і третіми особами. Така скарга повинна
містити аргументовані докази порушення авторського права.
Кожен такий випадок
розглядається уповноваженими особами (модераторами), які за результатами
перевірки можуть повідомити особу, яка розмістила файл, про підозру у
правопорушенні, сховати файл на час перевірки, зобов’язати правопорушника
видалити його або видалити власноруч за наявності переконливих доказів. Однак
дані засоби можуть використовуватися не лише в позасудовому порядку: часто такі
дії виконуються адміністрацією сайту за рішенням суду.
В
українському судочинстві спорами про порушення авторського права займаються
господарські суди, однак невелика кількість судової практики про
Інтернет-порушення і величезна кількість україно- та російськомовних сайтів з
контентом, який поширюється без дозволу правовласників та усупереч їх волі (так
званий «піратський» контент) наводить на думку про слабкий рівень захищеності
прав громадян та юридичних осіб на об’єкти інтелектуальної власності. Українське
законодавство не містить нормативних актів, яке б прямо вказувало на
використання Інтернету серед можливих способів порушення прав, однак воно в
цілому направлене на захист авторського права в усіх середовищах, що, серед
інших, має включати в себе і Всесвітню мережу.
Проте, мені здається, що
пришвидшення розвитку Інтернет-права в Україні, спрямованого на реалізацію
відповідальності за онлайн-правопорушення в усіх сферах права, сприятливо
вплине на стан правопорядку в державі.
Список використаних джерел:
1.
Закон України «Про авторське право і
суміжні права» від 23.12.1993 № 3792-XII [Електронний
ресурс] – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3792-12.
2.
Закон України «Про
телекомунікації» від 18.11.2003 № 1280-IV [Електронний
ресурс] – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1280-15.
3.
Бернская конвенция об охране
литературных и художественных произведений. — Женева: ВОИС/No. 287 (R). 2.
4.
Є.
І. Ходаківський, В. П. Якобчук, І. Л. Литвинчук. Інтелектуальна власність.
Економіко-правові аспекти. [Електронний
ресурс] – Режим доступу
: http://pidruchniki.com/1594102463547/pravo/avtorske_sumizhni_prava#245.
5.
Цивільне
право : підручник : у 2 т. / В. І. Борисова (кер. авт. кол.), Л. М. Баранова,
Т. І. Бєгова та ін.; за ред. В. І. Борисової, 1. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л.
Яроцького. - X. : Право, 2012. [Електронний
ресурс] – Режим доступу
: http://pidruchniki.com/1075110745967/pravo/avtorske_pravo_sumizhni_prava.
6.
Цивільний
кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 11 січ. 2015
р.: (ОФІЦ. ТЕКСТ). – К.: ПАЛИВОДА А. В., 2015. – 380 с. – (Кодекси України).
7.
Copyright Protection: What it Is, How it Works. –
Copyright & Fair Use. Stanford University Libraries. [Електронний
ресурс] – Режим доступу :
http://fairuse.stanford.edu/overview/faqs/copyright-protection/.
8.
Protect Online Photos. – Cambridge in Colour. A
Learning Community for Photographers [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.cambridgeincolour.com/tutorials/protect-online-photos.htm.
9.
Что такое добросовестное использование? – Центр защиты
авторских прав YouTube.
[Електронний ресурс] – Режим доступу : https://www.youtube.com/yt/copyright/ru/fair-use.html#yt-copyright-myths.
10.
Our Vision. – About. Creative Commons. [Електронний ресурс] – Режим доступу : https://creativecommons.org/about.
No comments:
Post a Comment