Ad

Tuesday, December 29, 2015

Розуміння права: особа

Володимир Мачуський

Праворозуміння зумовлюють щонайменше дві речі – перманентна самоідентифікація суспільства і право саме по собі, як загальне. За допомогою розуміння права суспільство постійно ідентифікує себе на кожному конкретному етапі свого розвитку і перманентність такої ідентифікації утруднює створення всеосяжної концепції права. 

Кожному етапу розвитку суспільства притаманне своє власне розуміння права і у такому сенсі “китайські філософи” Роско Паунда,  “дійсна розумність” Георга Гегеля або “трикутники” Бенедикта Спінози  не сумісні між собою не стільки внаслідок розбіжностей у мисленні, а саме внаслідок розбіжностей у різних етапах розвитку суспільства і у часі.

Право само по собі, як загальне, намагається досягти безмежності і звідси виникає потенційна можливість існування безмежної кількості концепцій права. Звідси намагання створити всеохоплюючу концепцію права з позиції сучасного праворозуміння заздалегідь приречені на невдачу.


Рух права зумовлює можливість перебування особи в трьох станах: окремості, особливості і загальності.
Особа як окремість це розумна істота, яка усвідомила себе особою і відповідає на питання “що” (причина). Суб’єкт права як особливість це особа  як дія у правовому відношенні і відповідає на питання як (дія). Правова особа як загальність це мета права і відповідає на питання навіщо (мета). 

Розвиток особи здійснюється від окремого через особливе до загального і таким чином ідея права через особу і субєкта права втілюється у правовій особі.

Примітивна фізична істота поглинута суспільством і не має власних інтересів. Усвідомивши свою відмінність від інших така істота стає особою, але спочатку особою лише у соціально-психологічному сенсі. У правовому сенсі така особа є лише об’єкт. 

Так, давньоримське manus mariti і patria potestas проголошували абсолютне право чоловіка і батька на дружину і дітей, перетворювала їх на об’єкти правового регулювання і у кінцевому рахунку заперечувала існування членів родини з юридичної точки зору. 

Таким чином, дружина і діти в давньоримській сім’ї вже є особами у соціально-психологічному сенсі, але ще не є суб’єктами права. Перетворення особи на суб’єкт права можливо лише за умови усвідомлення особою права в собі і, як наслідок такого усвідомлення, поряд із шлюбом cum manu (із владою) з’являється шлюб sine manu (без влади). 

У контексті руху права у шлюбі  cum manu жінка ще лише особа і об’єкт, а в шлюбі sine manu жінка уже суб’єкт права. Отже, здатність особи перетворитись на суб’єкт права зумовлена розвитком особи і пов’язана з усвідомленням права в собі.


З іншого боку, право як ідея самодостатнє і може нескінченно довго існувати без особи, але здійснення права без осіб неможливе і звідси, право як правове регулювання не може бути правом ні для кого. 

Особа так само може існувати без права як окремість, а за наявності тільки однієї особи правове регулювання взагалі є нонсенсом. Водночас, кожна особа має право в собі і рух права зумовлений взаємопроникненням права в особу і особи в право. 

Зароджене всередині особи право виходить назовні і поєднується з правом як ідеєю. Розумна істота, усвідомивши себе як особу, маючи право в собі і здатність творити право назовні, стає суб’єктом права у правовідношенні. 

No comments:

Post a Comment