Володимир Мачуський
Праворозуміння зумовлюють щонайменше дві речі – перманентна
самоідентифікація суспільства і право саме по собі, як загальне. За допомогою
розуміння права суспільство постійно ідентифікує себе на кожному конкретному
етапі свого розвитку і перманентність такої ідентифікації утруднює створення
всеосяжної концепції права.
Кожному етапу розвитку суспільства притаманне своє
власне розуміння права і у такому сенсі “китайські філософи” Роско Паунда, “дійсна розумність” Георга Гегеля або “трикутники”
Бенедикта Спінози не сумісні між собою
не стільки внаслідок розбіжностей у мисленні, а саме внаслідок розбіжностей у
різних етапах розвитку суспільства і у часі.
Право само по собі, як загальне, намагається досягти безмежності і звідси
виникає потенційна можливість існування безмежної кількості концепцій права. Звідси намагання створити всеохоплюючу концепцію права з позиції сучасного праворозуміння заздалегідь приречені на невдачу.
Рух права
зумовлює можливість перебування особи в трьох станах: окремості, особливості і загальності.
Особа як окремість це розумна істота, яка усвідомила себе особою і
відповідає на питання “що” (причина). Суб’єкт права як особливість це особа як дія у правовому відношенні і відповідає на
питання “як” (дія). Правова особа як загальність це мета права і відповідає на питання “навіщо” (мета).
Розвиток особи здійснюється від окремого через особливе до
загального і таким чином ідея права через особу і суб’єкта права втілюється у правовій особі.
Примітивна фізична істота поглинута суспільством і не має власних
інтересів. Усвідомивши свою відмінність від інших така істота стає особою, але спочатку
особою лише у соціально-психологічному сенсі. У правовому сенсі така особа є
лише об’єкт.
Так, давньоримське manus mariti і patria potestas проголошували абсолютне право чоловіка і батька на дружину і дітей, перетворювала
їх на об’єкти правового регулювання і у кінцевому рахунку заперечувала існування
членів родини з юридичної точки зору.
Таким чином, дружина і діти в
давньоримській сім’ї вже є особами у соціально-психологічному сенсі, але ще не
є суб’єктами
права. Перетворення особи на суб’єкт права можливо лише
за умови усвідомлення особою права в собі і, як наслідок такого усвідомлення, поряд
із шлюбом cum manu (із владою) з’являється шлюб sine manu (без влади).
У
контексті руху права у шлюбі cum manu
жінка ще лише особа і об’єкт, а в шлюбі sine manu жінка уже суб’єкт права. Отже,
здатність особи перетворитись на суб’єкт права зумовлена розвитком особи і пов’язана
з усвідомленням права в собі.
З іншого боку, право як ідея самодостатнє і може нескінченно довго існувати
без особи, але здійснення права без осіб
неможливе і звідси, право як правове регулювання не може бути правом ні для
кого.
Особа так само може існувати без права як окремість, а за наявності тільки однієї особи правове
регулювання взагалі є нонсенсом. Водночас, кожна
особа має право в собі і рух права
зумовлений взаємопроникненням права в особу і особи в право.
Зароджене
всередині особи право виходить назовні і поєднується з правом як ідеєю. Розумна
істота, усвідомивши себе як особу, маючи
право в собі і здатність творити право назовні, стає суб’єктом права у
правовідношенні.
No comments:
Post a Comment