Права громадян в умовах надзвичайного і воєнного стану

Софія Абраменко, ЕО101з, КНЕУ

Вступ

Під час останніх подій, люди із різних професій, різних куточків України зіштовхуються з проблемами пандемії, яка має місце, вже без перебільшення, у кожному домі. Кожна родина за ці місяці з початку світової трагедії відчула наслідки поширення вірусу.

Багато людей вперше за своє життя чують такі терміни як надзвичайний стан та надзвичайна ситуація. Важливо розуміти різницю між цими поняттями та вміти розрізнити наслідки таких дій із боку держави.

Треба знати, коли може бути введено воєнний чи надзвичайний стан, які обмеження, а також обов’язки додаються у житті людей, насамперед, тому, що торкнутися це може всіх у випадку, якщо таке трапиться.

Уже неодноразово за всю історію незалежної України було введено ті, чи інші заходи з різних причин, які відбувались у різний проміжок часу нелегкої долі нашої держави. Тому, важливим у будь-який час буде знати умови, причини та правові наслідки таких життєвих обмежень.

У цьому есе будуть розглянуті питання, умови, причини, наслідки запровадження воєнного та надзвичайного стану.

Крім того, які конституційні права можуть бути порушені у такому випадку, яким є порядок запровадження такого стану, хто є ініціатором таких дій. До того ж згадаємо такі самі події, що відбулися нещодавно, для того, щоби на реальному прикладі розібратись у суті цього питання.

Загалом есе ділиться на ті частини, про які буде йти мова, а саме: що таке воєнний стан, надзвичайний стан та надзвичайна ситуація. Таке поділення теми допоможе легше розібратися в проблемі питання, а також виділити межі цих принципово різних понять із метою чіткого розбору теми.

Основна частина

Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в державі найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини захищаються, гарантуються Конституцією.

Отже, усі дії держави мають виходити з огляду на ці основоположні, гарантовані найвищим за ієрархією законом положення.

Проте під час надзвичайних обставин Конституції різних країн часто передбачають можливість обмеження таких свобод.

Однак такі дії припустимі тільки у тому випадку й у тій мірі, в яких передбачені конституцією певної держави і відповідають нормам міжнародного права. Повною мірою це поширюється на обмеження прав і свобод громадян в умовах надзвичайного чи воєнного станах.

Воєнний стан

Напевно, спочатку буде правильним розглянути, що таке воєнний стан. На перший погляд, може здатися, що саме він є найбільш жорстоким та серйозним з огляду на його причину й наслідки, які він може за собою нести.

В Україні воєнний стан регулюється Законом України «Про правовий режим воєнного стану». Саме він і зазначає, що «воєнним станом є особливий правовий режим, який вводиться в Україні або в певних її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройній агресії та гарантування національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень».

Із такого довгого та вичерпного терміну можна зрозуміти, що такі дії запроваджуються лише у випадку загрози державному суверенітету України, а також із метою припинити збройну агресію в сторону країни.

Важливо пам’ятати, що такі обмеження вводяться лише на підставі затвердженого Верховною Радою указу Президента про введення воєнного стану. Інші правові акти щодо таких дій не можуть створювати правових наслідків, бо не є правовою основою для них.

Статтею № 5 закону про «Порядок введення воєнного стану» зазначено інструмент та шлях запровадження такого стану. Процедура відбувається в такій послідовності: спершу Рада національної безпеки й оборони України розглядає ситуацію, що склалася, і надсилає Президенту пропозицію ввести воєнний стан. Якщо Президент погоджується з необхідністю введення воєнного стану (підкреслюю — він приймає рішення, а не автоматично затверджує рішення РНБО), тоді Президент видає Указ про введення ВС, який передає на затвердження Верховні Раді України.

Треба зазначити, що Президент направляє Верховній Раді текст указу про введення воєнного стану разом із законопроектом, через те реальних правових наслідків власне введення воєнного стану немає. Президент має видати один указ про введення воєнного стану й саме його текст скерувати Верховній Раді, що необхідно розуміти.

Згідно зі статтею № 6 цього закону, указ Президента має відповідати певним важливим критеріям і містити:

• обґрунтування необхідності введення воєнного стану;
• межі території, на якій вводиться воєнний стан;
• час введення і строк, на який він вводиться;
• завдання військового командування, військових адміністрацій, органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо запровадження і здійснення заходів правового режиму воєнного стану;
• завдання суб’єктам забезпечення цивільного захисту щодо приведення єдиної державної системи цивільного захисту, її функціональних та територіальних підсистем у готовність до виконання завдань за призначенням в особливий період;
• вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв’язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень;
• тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

До того ж не менш важливим у такому указі чітко визначаються права і свободи людей, обмеження їхніх прав та інтересів юридичних осіб. Якщо такий перелік буде міститися в інших, певних указах чи актах міністерств тощо, то це не відповідатиме вимогам закону.

Прецедентом такого рішення з боку Президента можна згадати випадок, який стався у 2018 році. Якщо згадати хронологію подій, можна знайти розбіжність із буквою закону. Вночі 26 листопада 2018 року о 00:00 було розпочато засідання Ради Національної безпеки у зв’язку із так званим актом агресії Росії проти українських кораблів. На цьому засіданні РНБО було зазначено про необхідність введення воєнного стану.

Велика кількість засобів масової інформації подали це як «РНБО ухвалило рішення про введення воєнного стану», що зовсім не відповідає передбаченій законом процедурі, а тому й не відповідає дійсності.

Вранці 26 листопада на сайті Президента України було опубліковано документ «Про рішення Ради національної безпеки й оборони України від 26 листопада 2018 року «Щодо надзвичайних заходів із забезпечення державного суверенітету й незалежності України та введення воєнного стану в Україні».

Через таку назву суспільством він був сприйнятий, як указ про введення воєнного стану. Однак за своєю природою становить зовсім інший документ — він є указом, яким затверджується рішення РНБО пропонувати Президенту ввести воєнний стан.

Ми можемо дійти таких висновків, дивлячись на процедуру, яку ми знайшли в однойменному законі, і зрозуміли, що такі заяви ЗМІ не несуть правдивої інформації. Нажаль, далі, через плутанину указ уже опублікований в «Урядовому кур’єрі» вважали указом про введення воєнного стану.

Того самого дня було скликано позачергове засідання Верховної Ради, де мало б бути розглянуто проект закону про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», але, якщо звернути увагу на різні номери таких проектів, можна зрозуміти, що це зовсім інший документ, ніж той указ, що було затверджено рішенням РНБО, і вкотре не вводитись в оману політичними рішеннями на той момент діючого правління країни.

Також, у ньому не містився перелік обмежень, які вводяться, він зазначає лише про можливість введення обмежень. Далі в документі немає ніяких згадок про обмеження прав людини та не містяться інтереси юридичних осіб. Воєнний стан було введено з 14 години 26 листопада 2018 року зі значним порушенням конституції щодо зворотної дії в часі.

Отже, у випадку ситуації, яку ми мали у 2018 році, ЗМІ підносили інформацію не досить достовірно, інколи перекручуючи факти та просто не розібравшись, навіть у проектах постанов, які були подані.

Результатом стала посіяна паніка в суспільстві, бо люди не розуміли, які кроки далі можна було чекати від держави. Плітками розносилися міфи про мобілізацію дорослого населення, наданого права особам, що мають владні повноваження займати жилі приміщення, користуватися транспортом простих громадян, використовувати підприємства в інтересах держави й так далі.

Увесь розсіяний хаос у суспільстві призвів до скачку національної валюти. Лише великими зусиллями в пошуку інформації з теми можна було зрозуміти, що такого жаху не передбачалося, і, насправді, ми мали дуже незначні обмеження в деяких регіонах країни. Як відомо, хто має інформацію — панує світом.

Надзвичайний стан

Далі потрібно розглянути поняття надзвичайного стану, умови його введення та основні обмеження.

Правову основу введення режиму надзвичайного стану є статті №92 та №106 Конституції України, Кодекс цивільного захисту України, Закони України «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», «Про боротьбу з тероризмом» а також закони, що регулюють діяльність певних органів державного управління в умовах надзвичайного стану, зокрема: «Про поліцію», «Про Службу безпеки», Укази Президента України про введення надзвичайного стану в Україні або в деяких її місцевостях, затверджені Верховної Ради України.

З юридичної точки зору, надзвичайний стан є правовим інститутом з специфічним змістом і структурою. Проте обов’язковим складником є те, що особа зазнає обмежень лише тих, що встановлені законом і тільки з метою необхідності забезпечення охорони конституційного ладу, національної безпеки, прав і свобод людини і громадянина.

Усі такі обмеження, мета, порядок, умови проведення визначаються спеціальним законом. В Україні це Закон «Про правовий режим надзвичайного стану», в якому законодавець зазначив, що такий режим може вводитись в державі чи в деяких її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, а також у разі загрози конституційному ладу або захоплення державної влади.

Проте, навіть за умовою існування таких загроз та введеному надзвичайному стану, посадові особи мають діяти в межах повноважень та за способом, що передбачено Конституцією та законами України. Як висновок, забезпечення прав і свобод людини залишаються головним обов’язком держави у будь-якому випадку.

Конституція визначає, що в умовах надзвичайного стану можуть встановлюватися осібні обмеження прав і свобод, але деякі з них, які перераховані у статті №64 Конституції України, є недоторканими, навіть за умов надзвичайного стану.

Такий перелік захищений Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, що відображає прагнення захистити ті права і свободи, які мають забезпечуватися за будь-яких умов.

Указ Президента про введення надзвичайного стану призупиняє дію деяких законодавчих актів, обмежує права і свободи людини і громадянина (окрім зазначених в статті №64 Конституції), організовує діяльність органів державної влади, на яких покладено обов’язок по реалізації заходів режиму надзвичайного стану.

Такий указ має імперативний характер, тобто є обов’язковим для виконання усіма суб’єктами, а його реалізація гарантується примусовою силою держави.

Такі жорсткі, але обов’язкові дії можуть бути введені лише при наявності реальної загрози безпеці громадян, конституційному ладу, усунення якої неможливо іншими способами.

Введення таких дій не є обов’язковим, а лише правом Президента, навіть у тих випадках, коли наявні умови. До умов, тобто причин введення надзвичайного стану Законом України «Про правовий режим надзвичайного стану» належить:

• виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (стихійного лиха, катастроф, особливо великих пожеж);
• здійснення масових терористичних актів;
• виникнення міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів;
• блокування або захоплення певних особливо важливих об’єктів або місцевостей, що загрожує безпеці громадян;
• виникнення масових безпорядків;
• спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України, масового переходу державного кордону з території суміжних держав;
• необхідність відновлення конституційного правопорядку і діяльності органів державної влади.

Перелік цих умов є вичерпний і не допускається введення надзвичайного режиму за наявності інших умов з метою недопущення узурпації влади.

Зазвичай, якщо подивитися на практику інших країн, можна помітити, що обмеження прав і свобод у період надзвичайного чи воєнного стану, як правило, не поширюється на основні права громадян, не носять обмежений за обсягом і часом дій характер, застосовуються тільки на підставі відповідного законодавчого акту.

Різниця між надзвичайною ситуацією та надзвичайним станом

Щоб дізнатися у чому полягає різниця двох нібито схожих термінів, надзвичайного стану від надзвичайною ситуації, необхідно спочатку зазначити поняття надзвичайної ситуації.

Законом встановлено, що поняття надзвичайної ситуації означає стан на певній території, у межах організації або водотоці чи водоймі, за яким порушуються нормальні умови життя населення.

Режим надзвичайної ситуації регулюється Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про єдину державну систему цивільного захисту» від 9 січня 2014 р. №11. До причин таких дій відносять катастрофу, аварію, пожежу, стихійне лихо, пандемію та інші небезпечні дії, які загрожують життю або здоров’ю населення.

Ситуація може бути техногенною, соціальною, воєнною або природною. Через шкоду і ресурси необхідні для ліквідації надзвичайної ситуації, такі дії бувають державними, регіональними місцевими чи об’єктовими. Однак, не дивлячись на схожість понять, не треба плутати надзвичайну ситуацію з надзвичайним станом.

Введенням режиму надзвичайної ситуації є фактично констатацією її виникнення і передбачає ліквідацію наслідків.

Насправді, надзвичайні ситуації час від часу відбуваються в країні, але не завжди привертають таку увагу через свою локальність.

Так минулого року було зареєстровано 146 надзвичайних ситуації, в яких загалом загинуло 199 осіб та майже півтори тисячі постраждали. До них відносяться, наприклад, три смертельні пожежі в Одесі: у коледжі, готелі та психлікарні.

Загалом у сфері цивільного захисту громадян, до прав і обов’язків населення відноситься здобування інформації про надзвичайні ситуації або небезпечні події, що виникли або можуть виникнути, та бути забезпеченим засобами колективного та індивідуального захисту та використовувати їх.

Двадцять четвертого квітня було продовжено карантин та запроваджено режим надзвичайної ситуації на всій території України. Причиною таких дій був виклик пандемії Covid-19 у всьому світі. На той момент майже усі країни світу зіштовхнулися із трагедією та намагалися боротися із поширенням вірусу. Багатьом країнам доводиться вдаватися до екстрених методів.

Влада під час надзвичайної ситуації для роботи з ліквідацією наслідків має немалий перелік робіт, що можуть впливати на життя людей.

У часи пандемії вірусу, це може бути надання екстреної медичної допомоги постраждалим і їхнє транспортування до закладів охорони здоров’я, евакуація або відселення постраждалих, санітарна обробка населення та спеціальна обробка одягу, техніки, обладнання, засобів захисту, будівель, споруд або територій, що були заражені, запровадження обмежувальних заходів, обсервації та карантину, надання психологічної та матеріальної допомоги постраждалим, проведення їхньої медико-психологічної реабілітації, забезпечення громадського порядку, соціальний захист постраждалих.

Владою мають бути створені умови, які вона буде підтримувати, для збереження життя і здоров’я людей в зоні надзвичайної ситуації. Мова йдеться про забезпечення водою, продуктами харчування, предметами першої необхідності, виробами медичного призначення та ліками, транспортним та інформаційним забезпеченням. Відповідальною за це місцева влада. До організації надзвичайної ситуації мають бути призначені люди, які будуть керувати ліквідацією.

Залежно від рівня та характеру походження, можуть бути залучені різні структури: Кабмін, центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, суб’єкти господарювання.

Залежно від обставин керівник робіт з ліквідації наслідків може ухвалити рішення про:

• евакуацію;
• зупинення роботи різних організацій і підприємств у зоні надзвичайної ситуації;
• обмеження доступу населення до зони НС;
• залучення до ліквідації громадян за згодою, необхідного транспорту, іншого майна підприємств і організацій, розташованих у зоні НС;
• зупинення ліквідації, якщо виникла підвищена загроза життю або здоров’ю рятувальників;
• інші рішення, що необхідні для ліквідації та убезпечення постраждалих.

Ті особи, які беруть участь у ліквідації, а також мешканці зони надзвичайної ситуації, мають виконувати розпорядження керівника. Зі свого богу він несе персональну відповідальність за роботи, якими він управляє. Важливим є те, що мобілізація можлива лише в умовах надзвичайного стану.

Отже, можна визначити такі відмінності між надзвичайним станом та надзвичайною ситуацією. Остання не зумовлює обмеження прав громадян, на відміну від надзвичайного стану. Натомість, передбачає підвищену готовність та координацію державних органів влади та органів місцевого самоврядування.

Висновок

Підсумовуючи розглянутий матеріал, можна дійти висновку, що будь-які обмеження, що вводяться в країні засновуються на основних правилах викладених в Конституції.

Такі дії завжди спрямовані на усунення катастроф та інших обставин, що можуть негативно впливати на життя громадян. Держава, у випадку загрози чи національній безпеці чи життю осіб на її території, буде усіма способами та будь-якими зусиллями намагатися виходити з такого становища. Проте, як закладено в Конституції та Загальній декларації з прав людини на права і свободи громадян ніхто, навіть у випадку чи воєнного стану, чи надзвичайної ситуації – немає права посягатися.

Важливо розуміти та вміти розмежовувати ці два поняття для того, щоб не піддаватися на провокації та не входити в оману неправдивою інформацією, яку можуть поширювати ваші друзі, знайомі або, навіть ЗМІ. Завжди знати та пам’ятати свої права, а особливо у незвичайних умовах життя, які змінюються через ситуацію в країні.

Оригінал

Коронавірус/Covid-19: надзвичайна ситуація чи надзвичайний стан