Вступ
В умовах сьогодення, як ніколи актуальним постає розгляд проблематики працевлаштування молоді в Україні, адже проблема реалізації права молоді на працю в умовах глобалізації світової економіки є надзвичайно актуальною для української спільноти в цілому.
На даному етапі розвитку українського суспільства працевлаштування молодого покоління бентежить усіх громадян України, адже саме в контексті розгляду даного питання постає розгляд проблеми, що стосується зіткнення інтересів зацікавлених сторін в особі робітників, роботодавців та держави.
У сучасних умовах саме молоде покоління є найбільш вразливою та соціально незахищеною категорією населення. Ситуація на сьогодні складається таким чином, що ринок праці переповнений кадрами, через системну кризу в країні відбувається скорочення робочих місць, практично не створюються нові. Через відсутність достатнього практичного досвіду, правових та професійних знань, а часто і моральної непідготовленості до конкуренції на ринку праці, реалізувати своє право на працю молодим громадянам на сьогодні стає все складніше.
Недосконалість трудового законодавства, неузгодженість між загальними, спеціальними та локальними правовими нормами потребують перегляду та зміни задля посилення рівня соціального захисту молоді та подальшого їх професійного зростання. Ситуація, що склалася є наслідком недостатньо ефективного поєднання економічних реформ і державної політики зайнятості населення. Ситуація з питання працевлаштування молоді в нашому суспільстві є досить суперечливою, адже з одного боку, маємо справу із законодавчо закріпленими гарантіями та нормами, з іншого – в реальному житті ці норми не працюють. Тому дане питання потребує ретельного розгляду, адже для країни, молодь – це населення, яке здатне продукувати прогрес та підіймати конкурентоспроможність країни.
Основна частина
Працевлаштування молоді на теперішній момент вважається однією з гострих соціально-економічних проблем, пов’язаних з тим, що ринок праці та ринок освітніх послуг, так само як і товарний ринок, розвиваються за законами попиту і пропозиції.
В такій ситуації доцільним вважається виділення таких основних проблем щодо працевлаштування молоді, які наявні на сьогодні:
- відсутність державних гарантій щодо забезпечення молодих спеціалістів робочими місцями;
- невиконання вимог законодавства щодо укладання письмового трудового договору з неповнолітньою особою;
- не врахування тенденцій міграції молодих спеціалістів;
- не достатнє сприяння держави створенню «молодіжних центрів праці» та забезпечення їх ресурсами з метою їх продуктивного функціонування.
Основними нормативними актами, що регулюють працевлаштування молоді в Україні залишаються Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», відповідно до якого держава гарантує працездатній молоді рівне з іншими громадянами право на працю, та Глава XIII Кодексу законів про працю України. У вищезазначених актах, зокрема, приділяється увага оплаті праці молоді, їх обліку, медичним оглядам тощо. Відповідно до статті 7 зазначеного закону держава сприяє створенню молодіжних центрів праці, а також молодіжних громадських організацій для забезпечення працевлаштування молоді, реалізації програм професійного навчання молоді та вдосконалення її професійної майстерності. Однак, на жаль, в українському законодавстві ще не закріплений ефективний механізм залучення молоді до праці. Це знижує рівень соціальної захищеності молоді, спричиняє недовикористання її трудового і творчого потенціалу. Низький рівень інформування школярів, абітурієнтів, студентів та випускників про стан і динаміку ринку праці та попит на конкретні спеціальності теж відіграв свою роль і став одним із факторів безробіття серед молоді.
На мою думку, варто розглянути поняття такої категорії як працевлаштування, яке тлумачиться, як у широкому, так і у вузькому розумінні. У широкому розумінні – це процес будь-якого влаштування на роботу, у тому числі й самостійного, і за допомогою служби зайнятості. У вузькому розумінні – це діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, суб’єктів підприємницької діяльності та інших посередницьких органів, яка спрямована на підшукування роботи особам, що її шукають, включаючи і процес професійної підготовки та перенавчання. На практиці же бачимо зовсім іншу ситуацію, яка пронизана певною кількістю проблем щодо реалізації прав молоді на працю, а саме:
- законодавством не передбачена відповідальність за можливість відсутності робочих місць на підприємстві, на яке направляється молодий спеціаліст;
- відсутність гарантій щодо осіб, які навчаються
- колізії між законами та підзаконними нормативно-правовими актами щодо правового регулювання працевлаштування молоді
- відсутність юридичного закріплення відповідальності роботодавця перед молодим працівником, та ін.
За послідовністю виникнення правовідносин щодо працевлаштування молоді виділяють такі їх види: правовідносини між молодими особами та органами, що здійснюють працевлаштування молоді, та роботодавцями, які приймають молодь на роботу; правовідносини між молоддю та роботодавцями, які приймають молодь на роботу. В основу розмежування наступного виду правовідносин покладено такий критерій як особливості правового статусу суб’єкта, якого працевлаштовують. За цим критерієм правовідносини поділено на: відносини щодо працевлаштування неповнолітніх; відносини щодо працевлаштування молодих спеціалістів; відносини щодо працевлаштування випускників професійно-технічних і вищих навчальних закладів будь-якої форми власності. За особливостями правового статусу суб’єкта, який безпосередньо займається працевлаштуванням, виділено такі види правовідносин щодо працевлаштування: працевлаштування за участю недержавних центрів зайнятості; працевлаштування за участю навчальних закладів; самостійне працевлаштування та ін. Ще в додаток на сьогоднішній день однією з причин молодіжного безробіття є той факт, що молода особа не має досвіду роботи, а лише теоретичну базу, тому роботодавці надають перевагу працівникам з досвідом роботи. В інших випадках, на даний момент ситуація складається таким чином, що більша частина випускників ВНЗ та інших навчальних закладів змушені самостійно шукати місце роботи.
Дане явище має вияв у пошуках роботи за допомогою інтернет-ресурсів, зокрема таких відомих порталів як work.ua, robota.ua та інших, де роботодавці розміщуються вакансії, а шукачі відповідно розміщують свої резюме з власними характеристиками щодо вмінь та досвіду, якщо такий наявний. Також пошук роботи можливий за допомогою вивчення сайтів конкретних компаній, які у вільному доступі розміщують інформацію про вакансії у їх компаніях. Усі зазначені методи здійснюються виключно шукачами роботи самостійно, держава до цього не докладає зусиль, в чому і виявляється розглянута проблема. У сучасному суспільстві університети не забезпечують студентів місцями практики, які згодом працевлаштовують практикантів, як було у недалекому минулому.
Держава майже повністю з себе зняла тягар працевлаштування кадрів. Це є проблемою великого масштабу, оскільки держава в першу чергу повинна піклуватись про молодь та її працевлаштування, а натомість маємо ситуація «відпливу умів», які знаходять себе у провідних галузях, але на жаль, інших, більш розвинених країн Європи, Азії та Америки.
Зрозуміло, що дану проблему потрібно вирішувати стратегічно, але для цього потрібно починати з чогось та в першу чергу активізувати певні чинники, які сприяли б розширенню можливостей молоді для реалізації своїх планів, а також основні заходи, які повинні проводитися для зменшення безробіття серед молоді:
- створити Молодіжну біржу праці;
- включати до навчальних програм обов’язково стажування студентів;
- проводити навчання з техніки пошуку роботи, складання резюме та самопрезентації
- розповсюдження матеріалів щодо проблем зайнятості
- запровадити в програмах навчальних закладів курси з техніки пошуку роботи та факультативні заняття з організації власної справи;
- проводити координацію міжнародної діяльності в частині обміну студентами з метою стажування, волонтерства
Отже, проблема працевлаштування молоді в Україні є досить актуальною, тим паче в теперішній момент системної кризи в країні, тому тільки комплексний підхід до розв’язання проблеми з орієнтацією на довгострокову перспективу дозволить досягти не тільки певних позитивних зрушень в системі працевлаштування молоді в Україні, але і побудувати нову конкурентоспроможну, ефективну та результативну систему працевлаштування та постійного розвитку кадрів в Україні.
Висновки
Таким чином підсумувати викладений матеріал можна таким чином, що у сучасних умовах в Україні відсутня цілісна концептуальна модель працевлаштування випускників ВНЗ з умов ринкових відносин. Абсолютно не розв’язаними залишаються питання, що стосуються прогнозу формування ринку праці, а відповідно, і визначення пріоритетних спеціальностей. Вимагає змін і сама система підготовки молодих спеціалістів у ВНЗ з урахуванням вимог ринку сучасності, а не звичному принципу за старою схемою. Плани п’ятирічки у ринковому середовищі не працюють. На даний момент актуальними постають принципи змінюваності умов середовища та адаптивності суб’єктів і даному середовищі. Країна повинна проводити виважену політику у даній галузі, що дасть змогу в подальшому чітко вивчати потреби такого специфічного ринку, як ринок працевлаштування в Україні. Створення дієвої системи працевлаштування молодих спеціалістів дасть змогу виховати кваліфікованих робітників майбутнього, які будуть будувати галузі країни за принципами інноваційності, прозорості та забезпечувати їх постійний розвиток. Щодо конкретних заходів, на мою думку, повинно відбуватися приведення чинної нормативно-правової бази у відповідність до положень Основного Закону України та провідної світової соціальної практики, а також забезпечення якісного та прозорого державного нагляду за підтриманням механізму працевлаштування молоді та випускників ВНЗ в Україні.
No comments:
Post a Comment