Баркова О.П., ІБО, КНЕУ, спеціалізація: бізнес-адміністрування
Стаття вперше опублікована на: www.businesslaw.org.ua
Сучасний етап світового розвитку суспільства характеризується динамічним поглибленням процесів інтеграції політичного, економічного, культурного життя країн світу. У широкий вжиток увійшов термін глобалізація як характеристика формування єдиного планетарного суспільства.
Триває взаємне зближення різних країн і народів, проникнення інформаційних технологій, політична трансформація і інтеграція на регіональному і світовому рівнях.
Зростання ролі зовнішніх факторів у економіці, створення єдиного світового ринку без національних бар’єрів і забезпечення однакових правил гри для всіх учасників, – ось основний перелік аспектів глобалізації.
Проте вона не обмежується суто соціально-економічними змінами, які полягають в поширенні ринкової моделі неоліберального зразку на всій планеті.
Відбувається також трансформація політичних, культурних та правових інститутів за переважно західним типом, з властивими йому формами і нормами демократії та суспільних цінностей. Тому деякі дослідники визначають глобалізацію як продукт західного світу, акцентуючи увагу саме на його американській складовій.
На початку ХХІ століття світове господарство все більше перетворюється в єдине ціле, в якому постійно формуються і протікають різнопланові процеси.
Свідченням зростання взаємозалежності національних економік є їх надзвичайна чутливість до процесів, що відбуваються в інших регіонах планети.
Загалом глобалізація (англ. globalization) — процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. У ширшому розумінні — перетворення певного явища на планетарне, таке, що стосується всієї Землі.
Основними наслідками глобалізації є міжнародний поділ праці, міграція в масштабах усієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення культур різних країн.
Це об’єктивний процес, зумовлений розвитком транспорту та засобів зв’язку, він носить системний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства. В результаті глобалізації світ стає більш зв’язаним і залежним від усіх його суб’єктів. Відбувається збільшення як кількості спільних для груп держав проблем, так і кількості та типів інтегрованих суб’єктів.
Теоретичні та практичні засади сучасної моделі глобалізації почали активно розвиватися з початку 80-тих років минулого століття.
Саме тоді у західній економічній думці відбувся поворот до неоліберального варіанту виходу з економічної депресії.
Державне стимулювання попиту, гонка озброєння багато в чому вичерпали себе, породжуючи бюджетні і фінансові труднощі. Прискорення темпів НТР, посилення позицій підприємницьких кіл, остаточний розпад колоніальної системи сприяли постановці питання про новий світогосподарський лад.
На думку Сороса, справжня поява глобального капіталізму відбулася, коли світ зіткнувся з енергетичною кризою.
Країнам-імпортерам нафти довелося фінансувати покриття значних дефіцитів. Уряди почали робити податкові й інші поступки міжнародному фінансовому капіталу. Прихід до влади у Великобританії і США Тетчер і Рейгана, чиї програми дозволити ринковому механізму робити свою справу, остаточно закріпили даний курс.
Бзежинський вперше висунув тезу про необхідність створення системи глобального панування і довгострокового перерозподілу світових ресурсів.
Він прогнозував поступове формування більш контрольованого і керованого світового суспільства, в якому пануватиме глобальна еліта, що застосовуватиме найновіші досягнення науки і техніки для впливу на поведінку суспільства.
Дослідник пророкує формування наднаціональної влади в результаті консолідації країн під керівництвом США.
Також Сорос розставляє акценти у визначенні глобалізації. У своїй монографії “Криза глобального капіталізму” він пише наступне:
«Глобальна капіталістична система розпоряджається нашим життям так само, як і будь-який режим розпоряджається життям людей. Капіталістичну систему можна порівняти з імперією, глобальнішу за своїм обсягом, ніж будь-яка попередня.
Вона править всією цивілізацією і, подібно до інших імперій, вважає варварами тих, хто перебуває по той бік її мурів. Це не територіальна імперія, оскільки вона не має суверенітету чи його зовнішніх атрибутів. Більшість її суб’єктів навіть не усвідомлюють свою підвладність їй. Що характерно для імперії, вона поділяється на центр і периферію, причому центр дістає прибуток за рахунок периферії.
Глобальна капіталістична система виявляє певні імперіалістичні тенденції. Вона домагається експансії і не заспокоїться, поки залишатимуться незадіяні ринки та ресурси”.
Таким чином, глобалізація є незворотнім процесом поглиблення зв’язків між різними країнами світу, їх інтеграції на економічному, політичному, культурному, технологічному та правовому рівнях.
Трансформація – це процес набуття нових рис, які відповідають вимогам часу. Насамперед, у ессе слід відповісти на питання, який вплив спричиняє глобалізація на державу та право. Відповідно, в подальшому можливо зосереджувати увагу на питаннях оптимізації функціонування держави та права в умовах посилення глобалізації.
***
Незважаючи на загальне визнання відносної самостійності права, при його вивченні, за усталеною традицією, переважають уявлення про механічну залежність права від держави та поширення на нього всіх змін, що відбуваються в державі.
Одним із найбільших виявів трансформації права є його експансія у такі сфери життя суспільства, які донедавна вважалися абсолютно далекими від правового регулювання. Йдеться не лише про відносини, які виникли внаслідок розвитку науки і техніки, нових технологій, тобто у галузях використання ядерної енергії, освоєння космосу, застосування комп’ютерної техніки, біотехнології, генної інженерії тощо. Детальнішій регламентації підлягають також взаємовідносини, що виникають у сфері виробництва і споживання, трудового права, права інтелектуальної власності а також у сфері приватного підприємництва.
Серед виявів трансформації права особливу роль відіграє припинення його автономії у суспільстві. Класичні моделі права будувалися згідно з концепцією “механічної юриспруденції”. Право розглядалося як структура замкнутих норм, незалежних від навколишньої соціальної реальності, норм незмінних, стабільних. Використання такого права ґрунтувалося на вмінні юристів, насамперед суддів, без огляду на час і зміни, що відбувалися у суспільстві.
Ситуація змінилася впродовж останніх десятиріч в умовах швидкого процесу глобалізації всіх сторін життя. Право, яке раніше застосовувалось для врегулювання передусім відносин між індивідами, опинилося в центрі життя суспільства. Від стану спокою право перейшло до стану постійного руху, активності у вирішенні численних проектів “соціалізації” суспільства. Було б помилкою оцінювати цей процес як зміцнення законності в суспільстві. Сама по собі трансформація права у феномен найважливішого соціального значення ще не гарантує його належного застосування і дотримання.
Позитивні, на перший погляд, тенденції збільшення обсягу нормативного матеріалу насправді створили певні проблеми, котрі юристи позначили як “хворобу права”. В західних країнах виконують різноманітні дослідження для вивчення цих суперечностей права, намагаючись знайти спосіб їх вирішення. Якщо донедавна до основних функцій права належали функції визначення взаємовідносин між членами суспільства, проголошення дозволеної і недозволеної діяльності, приборкання спонтанних сил і спрямування їх на дотримання правопорядку тощо, то нові функції права покликані зорієнтувати його на “соціалізацію”. Зміна історичної ситуації, поява нових соціальних завдань визначають зміни у співвідношенні функцій права.
Глобалізація самого права, прогресивний розвиток універсальних властивостей, норм, форм і процедур правового типу суспільного життя є необхідним етапом і демонструє спроможність права регулювати процеси загальносуспільної глобалізації у рамках загального (загально важливого і загальнообов’язкового) правопорядку і для внутрішніх, і для міжнародних відносин.
Під впливом глобалізаційних процесів відбувається трансформація існуючих правових і державних явищ, поява нових, а тому виникає потреба у їх дослідженні, переосмисленні понять і конструкцій, які не відповідають сучасним реаліям, а також у створенні нового понятійно-категоріального апарату. Сучасний етап обумовлений трансформаційним періодом розвитку суспільства та ускладненням суспільних відносин, що вимагає не лише вдосконалення самих нормативно-правових актів, а й активізації наукових досліджень проблем формування права, правоутворення, інституту реалізації права тощо.
В юридичній літературі обгрунтовується неоднозначне ставлення до явища глобалізації. Зокрема наголошується як на суто негативних характеристиках глобалізаційного розвитку, що спричинили появу досить потужного антиглобалістського руху, так і акцентується увага вчених на позитивних характеристиках глобалізації, що надасть змогу спростити й активізувати транснаціональне співробітництво. Проте таке полярне ставлення та оцінка глобалізаційних проявів розвитку суспільства є досить передчасним і на сьогодні потребує поміркованого ставлення до цього питання.
Процес впливу глобалізації на право в самому широкому, загальнотеоретичному та методологічному плані характеризується такими особливостями як:
різносторонність та системність її впливу на право, що зумовлено самою природою глобалізації як системної інтеграції ідей, принципів, зв’язків та відносин;
фундаментальність і радикальність впливу глобалізації на право та на процес розвитку його теорії, що зумовлює необхідність вироблення плюралістичного підходу до процесу пізнання сучасного права та розробки його теорії;
розширення шляхів та форм взаємодії глобалізації та права, результатом чого є інтернаціоналізація права, що виступає у вигляді його рецепції, гармонізації та уніфікації;
вплив на міжнародне право, а саме на його джерела, зміст і механізм дії;
механізм створення так званого метаправа, що сприймається як закономірний, завершальний цикл правового розвитку, як остаточна фаза еволюції права, що розкриває природу і масштаби права.
Можливо зазначити те, що глобалізація спричиняє грунтовний вплив на трансформацію, зміну та модернізацію державно-правових інститутів, норм та відносин на всесвітньому, макрорегіональному та внутрішньодержавному рівнях, стимулює, прискорює та оновлює процеси універсалізації в галузі права.
Однак слід зазначити, що процес глобалізації є об’єктивним та невідворотним. Тому незалежно від нашого бажання або небажання особливістю розвитку державно-правової сфери життя суспільства є:
по-перше, посилення інтеграційних процесів розвитку держави і права;
по-друге, посилення взаємозв’язку між державою і правом як засобами управлінського та регламентаційного впливу на суспільство;
по-третє, посилення ролі та значення різноманітних соціальних факторів, які впливають на розвиток держави та права.
Крім того, одним з найвпливовіших на трансформаційні процеси у праві фактором, безумовно можна вважати ті зміни, які обумовлені роллю та місцем західних цінностей та міжнародного права взагалі, у сучасній правовій системі України. Можна говорити про наявність загальної універсальної правової культури, про загальнолюдські цінності, але не можна забувати, що вони – плід розвитку правових культур багатьох етнічних спільнот, які спільними зусиллями створюють загальнолюдську культуру в її різних змістовних вимірах.
***
До проблем у правовій сфері, які викликані глобалізацією можна віднести наступні проблеми:
надзвичайно складні умови процесів правотворення та державотворення (залежність від циклу «інтерес – політика – право»);
трансформаційні процеси на фоні низької правової культури населення, і як наслідок зниження рівня законності і правопорядку;
невисока якість національної нормативно-правової бази;
гармонізація розвитку законодавчої бази України із розвитком міжнародного права та законодавства іноземних держав;
потреба сучасного наукового переосмислення державно-правових явищ та інститутів, визначення нових та модернізація існуючих функцій держави;
поглибленого вивчення категорії «національна держава», синтезуючи співвідношення національних і глобальних тенденцій розвитку сучасної державності;
переосмисленні понять і конструкцій, які не відповідають сучасним реаліям, створенні нового поняттєво-категоріального апарату.
Стан правопорядку сьогодні у світі (і в Україні), зокрема поширеність зловживаннями законодавством і, як приклад, зловживання правами людини, свідчить про кризу сучасної юриспруденції. На загострення проблем сучасної юриспруденції вказували, в тому числі, Г. Форд, К. Ясперс, Е. Фромм, Ф. Хайек, Хосе Ортега-і-Гассет, Ф. Фукуяма, С. Капиця, П.А. Альбрехт, релігійні діячі та інші. Зокрема, викликом для цивілізації сьогодні стала проблема співвідношення свободи й безпеки людини, від вирішення якої залежить концепція нового правопорядку в умовах глобалізації.
Сьогодні процес трансформації рухається відповідно до «правил гри» незавершеного процесу трансформації. Говорити про кінцеві результати процесу трансформації поки рано, оскільки відводиться місце політичної модернізації. З’явилася перспектива змінити траєкторію розвитку трансформаційного процесу. Для цього, в першу чергу, інституційний простір повинен розвиватися не за політичними «правилами гри», а за нормами права. Саме тоді інституційно-правові, гуманітарно-правові та нормативно-правові компоненти правової держави знайдуть належного змісту в епоху світової глобалізації суспільства.
No comments:
Post a Comment