Наталія Мединська,
приватний нотаріус
Київського міського нотаріального округу
Тетяна Федосєєва,
кандидат юридичних
наук, доцент, доцент кафедри галузевих правових наук Національного університету
«Києво-Могилянська академія»
Важко сьогодні уявити життя без
Інтернету. Інтернет — специфічне джерело отримання інформації, не дарма його
називають «всесвітнім павутинням». Нотаріат не повинен стояти осторонь
процесів, які стрімко розвиваються. Причиною звернення до цієї цікавої і
актуальної теми став проект Закону
України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту
авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет» де, між іншим, є
пропозиції щодо внесення змін до Закону України «Про нотаріат».
Відповідно до ст.
230 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом [1] обидві Сторони
підтверджують свої зобов’язання згідно з Угодою ТРІПС, зокрема її частиною ІІІ,
та мають забезпечити подальші додаткові заходи, процедури та засоби захисту,
для забезпечення дотримання охорони прав інтелектуальної власності, зокрема
захисту авторського права і суміжних прав.
Згідно з ч. 1 ст. 234 цієї Угоди
Сторони забезпечують, щоб навіть до початку судового процесу щодо обставин
справи компетентні судові органи могли за заявою особи, яка надала обґрунтовані
та доступні докази, достатні для підтримання її заяви про порушення права
інтелектуальної власності або про намір його порушити, вимагати невідкладних та
ефективних попередніх заходів, спрямованих на збереження відповідних доказів
щодо заявленого правопорушення, з урахуванням умов, що забезпечують захист
конфіденційної інформації.
Такі заходи можуть включати детальний опис
з наведенням або без наведення зразків чи фізичне вилучення товарів, що
вважаються контрафактними та, в окремих випадках, матеріалів і засобів,
використаних для його виробництва та/або розповсюдження разом з відповідною
документацією. Такі заходи мають вживатися у разі потреби без заслуховування
іншої сторони, зокрема у випадках, коли будь-яка затримка може спричинити
невиправну шкоду правовласнику або коли існує очевидна загроза знищення
доказів.
Враховуючи зазначене, представляє
інтерес для дослідження проект закону «Про
внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту авторського
права і суміжних прав у мережі Інтернет» [2]. Вказаним проектом
пропонуються, зокрема, зміни до Закону України «Про нотаріат», а саме:
доповнення ст. 34, яка закріплює види нотаріальних дій, п. 23, відповідно до
якого до їх числа включатиметься забезпечення доказів в Інтернеті. Окрім того,
передбачається доповнення вказаного Закону главою 111 «Забезпечення
доказів в Інтернеті», у якій міститься редакція лише однієї статті,
791, з аналогічною назвою такого змісту: «на звернення
заінтересованих осіб нотаріус має право забезпечувати докази в Інтернеті.
Забезпечення доказів в Інтернеті здійснюється шляхом складення нотаріусом
відповідного протоколу, що містить опис інформації, розміщеної
в Інтернеті, та до якого додаються документи, в яких зафіксована
інформація, розміщена в Інтернеті».
З метою реалізації цієї норми
розробником проекту пропонується внесення змін і до ст. 21 Закону України «Про
авторське право і суміжні права» шляхом доповнення її п. 7, відповідно до якого
без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов’язковим
зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускатиметься відтворення творів для судового
і адміністративного провадження, а також відтворення творів нотаріусом з
метою забезпечення доказів в Інтернеті, в обсязі, виправданому цією метою.
Схвально оцінюючи саму ідею підвищення
рівня захисту авторського та суміжних прав у мережі Інтернет шляхом долучення
до відповідних правовідносин нотаріуса як посадової особи, на яку покладено
обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та
вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом України «Про нотаріат», з
метою надання їм юридичної вірогідності, вважаємо, що пропоновані зміни
потребують редагування та доопрацювання.
Нотаріальна дія — це форма реалізації
повноважень нотаріуса. У ст. 34 Закону України «Про нотаріат» закріплено
вичерпний перелік нотаріальних дій, однак потреба вдосконалення національного
законодавства та адаптації його до міжнародних норм і правил існує і зумовлена,
з-поміж іншого, необхідністю вдосконалення процедур захисту прав учасників
правовідносин інтелектуальної власності в мережі Інтернет спеціально
уповноваженими на те особами, у тому числі нотаріусами.
У першу чергу видається невдалою назва
пропонованої нотаріальної дії «забезпечення доказів в Інтернеті». Інститут
забезпечення доказів передбачений процесуальним законодавством у судовій сфері,
його норми регламентують процесуальний порядок вжиття судом термінових заходів
щодо закріплення фактичних даних, щоб у подальшому при розгляді справи
була можливість використати їх як докази [3, с. 258].
Так, процедурні питання, пов’язані із
забезпеченням доказів, регулюються статтями 133, 134 Цивільного процесуального
кодексу України (далі — ЦПК). Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК особи,
які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є
неможливим або у них є труднощі в поданні цих доказів, мають право заявити
клопотання про забезпечення цих доказів. До клопотання про забезпечення доказів
додається документ про сплату судового збору. Способами забезпечення судом
доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд
доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням. У необхідних випадках судом
можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів (ч. 2 ст. 133
ЦПК). Відносини щодо забезпечення доказів врегульовано також нормами статей
73–75 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАСУ). У Господарському
процесуальному кодексі України близькими за змістом є норми про запобіжні
заходи (статті 431, 432).
Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК за
заявою заінтересованої особи суд може забезпечити докази до пред’явлення
позову. Інколи конкретні підстави для забезпечення доказів до відкриття
провадження у справі визначаються законодавцем. Наприклад, такою підставою при
порушенні авторського права і (або) суміжних прав є очевидний ризик того, що
доказ буде знищено (ч. 3 ст. 53 Закону України «Про авторське право і суміжні
права»). Хоч за загальним правилом докази забезпечуються після відкриття
провадження у справі [3, c. 258].
При цьому слід зазначити, що
процесуальний закон не визначає специфічних умов, які б уточнювали способи
формалізації доказів щодо інформації (документів) з Інтернету. Процесуальний
закон не дає припису, яким чином мають фіксуватися такі документи: шляхом
роздрукування візуального відтворення відповідної сторінки в Інтернеті
стороною, яка подає цей доказ (чи будь-якою іншою особою), чи шляхом
виготовлення електронного носія із копією сторінки з Інтернету, або будь-якого
іншого способу. При цьому зрозуміло, що інформація (документ), розміщена в
Інтернеті на певну дату і за певною адресою в якийсь конкретний день,
наступного дня може бути з Інтернету видалена, змінена або перенесена за іншою
інтернет-адресою.
Аналіз змісту
проекту Закону свідчить, що пропоновані зміни спрямовані на вдосконалення
механізму припинення порушень авторського і (або) суміжних прав шляхом
видалення або унеможливлення доступу до інформації, що порушує авторське право
і (або) суміжні права в мережі Інтернет. При цьому впровадження інституту
«забезпечення доказів» нотаріусом необхідне, насамперед, для судового захисту.
Однак, як бачимо, чинне цивільне процесуальне законодавство і так
передбачає можливість забезпечити докази до пред’явлення позову, а перелік
способів забезпечення доказів не є вичерпним.
У зв’язку з цим видається за доцільне
вести мову не про забезпечення доказів нотаріусом, а про посвідчення ним
певного факту шляхом відтворення його за допомогою певних програм або пристроїв
за заявою заінтересованої особи (як правило, тієї, яка вважає, що розміщена в
Інтернеті інформація порушує її авторське право чи суміжні права).
У пропонованій ст. 791 Закону
України «Про нотаріат» вказано, що забезпечення доказів в Інтернеті
здійснюється шляхом складення нотаріусом відповідного протоколу.
Протокол як документ у нотаріальній
діяльності є проміжним документом, а не таким, який фіксує юридичний факт.
Термін «протокол» міститься у
пунктах 4.4–4.8 глави 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами
України щодо протоколу про оголошення заповіту [4] та у Правилах нотаріального
діловодства, де затверджена форма протоколу про оголошення секретного заповіту
[5].
Більш відповідним суті нотаріальної
дії, що виконуватиметься, є такий документ, як свідоцтво. Тому вважаємо за
доцільне внести зміни до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких
законодавчих актів України щодо захисту авторського права і суміжних прав у
мережі Інтернет», назвавши нотаріальну дію не «забезпечення доказів в
Інтернеті», а «посвідчення факту знаходження інформації в Інтернеті.
Посвідчення фактів знаходження
інформації в Інтернеті на звернення заінтересованих осіб здійснюється шляхом
складання нотаріусом Свідоцтва, що містить опис інформації (зображень,
аудіограм, відеограм тощо), розміщеної в Інтернеті, до якого додаються копії
документів, які містять таку інформацію.
Як видається, наявність такого
свідоцтва в особи, яка вважає, що її авторське право порушене, сприятиме
доказуванню факту порушення у суді, що наразі є досить ускладненим.
Так, у п.
46 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання
практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної
власності» Вищий господарський суд України підкреслює, що розміщення творів у
мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного використання, є їх
відтворенням у розумінні статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні
права», і тому на таке розміщення творів поширюється дія статті 15 цього
Закону. Якщо у зв’язку з таким розміщенням порушуються майнові права
суб’єкта авторського права, визначені статтею 15 названого Закону, то це дає
підстави для судового захисту авторського права (пункт «а» статті 50 Закону
України «Про авторське право і суміжні права»). Суд звертає увагу на те, що
роздруківки інтернет-сторінок (web-сторінок) самі по собі не можуть бути
доказом у справі.
Але якщо відповідні документи видані або засвідчені закладом
або спеціально уповноваженою особою в межах їх компетенції за встановленою
формою і скріплені офіційною печаткою на території однієї з держав-учасниць
Співдружності Незалежних Держав, то згідно із статтею 6 Угоди про порядок
вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності від
20.03.1992 вони мають на території України доказову силу офіційних документів
[6].
Таким чином,
розширення переліку нотаріальних дій з метою посилення рівня захисту
авторських та суміжних прав є цілком обґрунтованим, однак на нотаріуса не
повинні покладатись невластиві для нього функції забезпечення доказів, він може
посвідчити факт розміщення інформації, яка, на думку заінтересованої особи,
порушує її авторське чи суміжні права, на конкретному веб-сайті на дату та час звернення
до нотаріуса за посвідченням відповідного факту, та видати свідоцтво на його
підтвердження.
Такому факту нотаріусом буде надано юридичної вірогідності, а
свідоцтво, у свою чергу, може слугувати доказом у суді при вирішенні спору про
захист авторського та суміжних прав. Процедура посвідчення такого факту має
бути закріплена у Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Визначати чи є інформація, викладена
нотаріусом у Свідоцтві про встановлення факту, належним доказом у справі за
позовом про порушення авторських і суміжних прав чи ні — це прерогатива суду.
Але інформація, викладена нотаріусом у Свідоцтві, є доказом, який не потребує
додаткового підтвердження. У цьому і є суть нотаріату.
Окремо слід
наголосити, що практичний інтерес у посвідченні нотаріусом факту розміщення
певної інформації в Інтернеті не обмежуватиметься лише інтересами захисту
порушених прав інтелектуальної власності. Посвідчення таких фактів може бути використано у
кримінальних, господарських, адміністративних справах, при розгляді справ у
комерційному арбітражі тощо. Особливо затребуваним посвідчення таких фактів
стає у зв’язку з активним поширенням в Україні договорів приєднання, при яких
оферта щодо договору, до якого пропонується приєднатися (та наступні зміни такого
договору), розміщені в Інтернеті.
Список
використаних джерел
Закон України «Про ратифікацію Угоди
про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом,
Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з
іншої сторони» від 16.09.2014 № 1678-VII [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://zakon1.rada.gov.ua
Проект Закону про внесення змін до
деяких законодавчих актів України щодо захисту авторського права і суміжних
прав у мережі Інтернет від 23.10.2015 № 3353 [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511
Цивільне процесуальне право України /
[підручник] / за заг. ред. С.С. Бичкової. – К.: Атіка, 2009. – 760 с.
Наказ Міністерства юстиції України від
22.02.2012 № 296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій
нотаріусами України» [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon1.rada.gov.ua
Наказ Міністерства юстиції України від
22.12.2010 № 3253/5 «Про затвердження правил ведення нотаріального діловодства»
[Електронний ресурс] Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua
Постанова Пленуму Вищого господарського
суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із
захистом прав інтелектуальної власності» від 17.10.2012 № 12 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon1.rada.gov.ua
Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про
застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і
суміжних прав» від 04.06.2010 № 5
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua
No comments:
Post a Comment