Володимир Мачуський
Суб’єкти малого і середнього підприємництва (далі МСП) становлять 99% усіх підприємств в Європейському Союзі. Звідси, визначення і класифікація МСП має важливе практичне значення для доступу до фінансування та програм підтримки ЄС, орієнтованих саме на ці підприємства.
Загальне поняття, категорії і типи суб’єктів малого і середнього підприємництва в Європейському Союзі визначені в положеннях Рекомендації Європейської комісії від 6 травня 2003 року[1] (далі Рекомендація).
Так, відповідно до ст. 1 Рекомендації підприємство (enterprise) це будь-який суб’єкт, що здійснює господарську діяльність, незалежно від його правової форми. Це, зокрема, також стосується самозайнятих осіб та сімейних підприємств, які займаються ремісничими та іншими видами діяльності, а також товариств або асоціацій, що регулярно здійснюють господарську діяльність.
Категорії суб’єктів підприємництва визначені в положеннях ст. 2 Рекомендації. Так, категорія суб’єктів малого та середнього підприємництва складається із суб’єктів, на яких працює менше 250 чоловік і які мають річний оборот, що не перевищує 50 млн. євро, та / або загальний річний баланс, що не перевищує 43 млн. євро. Значення має та обставина, що суб’єкт в якому 25% і більше капіталу або права голосу, контролюється державним органом, не визнається МСП.
Крім того, в залежності від кількості штатних працівників та фінансових обмежень визначені категорії суб’єктів малого підприємництва і суб’єктів мікропідприємнитцва.
Суб’єкт малого підприємництва є підприємством, де працює менше 50 осіб, а річний оборот та / або загальна річний баланс не перевищує 10 мільйонів євро.
Суб’єкт мікропідприємництва є підприємством де працює менше 10 осіб, а річний оборот та / або загальна річний баланс не перевищує 2 млн. Євро.
Типи (види) підприємств визначені в ст. 3 Рекомендації. Зокрема, визначені такі типи підприємств: автономне підприємство, підприємства партнери, пов’язані підприємства.
1. Автономне підприємство (autonomous enterprise) це будь-яке підприємство, яке не класифікується як підприємство-партнер або як пов’язане підприємство.
2. Підприємства партнери (partner enterprises) – це всі підприємства, які не класифікуються як пов’язані підприємства і між якими існує таке відношення: підприємство (вищестояще підприємство – upstream enterprise), що володіє виключно або спільно з одним чи кількома пов’язаними підприємствами 25% або більше капіталу або права голосу іншого підприємства (нижщестояще підприємство – downstream enterprise).
Підприємствами партнерами є такі типи підприємств:
2.1. Державні інвестиційні корпорації, компанії з венчурним капіталом, фізичні особи або групи фізичних осіб, які здійснюють регулярне інвестування венчурного капіталу і інвестують власний капітал у підприємства, які не котуються (бізнес-ангели – business angels), якщо загальний обсяг інвестицій цих бізнес-ангелів на одне підприємство становить менше 1250000 євро;
2.2. Університети або неприбуткові дослідницькі центри;
2.3. Інституційні інвестори, включаючи фонди регіонального розвитку;
2.4. Місцеві органи влади, річний бюджет яких становить менше 10 мільйонів євро та менше 5000 жителів.
3. Пов’язані підприємства (linked enterprises) – це підприємства, які мають один із наступних видів відносин між собою:
3.1. Підприємство має більшість голосуючих прав в іншому підприємстві;
3.2. Підприємство має право призначати і звільняти більшість членів адміністративного, керівного або наглядового органу іншого підприємства;
3.3 Підприємство має право здійснювати домінуючий вплив на інше підприємство відповідно до договору, укладеного з цим підприємством, або відповідно до положення його меморандуму або статуту;
3.4. Підприємство, яке є акціонером чи членом іншого підприємства, і контролює самостійно або відповідно до угоди з іншими акціонерами чи членами цього підприємства, більшість голосуючих прав акціонерів чи членів цього підприємства.
Для порівняння. В Україні терміни “суб’єкти малого підприємництва” і “суб’єкти середнього підприємництва” вживаються узначенні, наведеному у Господарському кодексі України [2], з урахуванням того, що термін “суб’єкти малого підприємництва” охоплює суб’єктів мікропідприємництва.
Так відповідно до ч.3 ст. 55 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб’єктів малого підприємництва, у тому числі до суб’єктів мікропідприємництва, середнього або великого підприємництва.
Суб’єктами мікропідприємництва є:
фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи – підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;
юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.
Суб’єктами малого підприємництва є:
фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи – підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;
юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.
Суб’єктами великого підприємництва є юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.
Інші суб’єкти господарювання належать до суб’єктів середнього підприємництва.
Таким чином, критерії для визначення суб’єктів мікропідприємництва і малого підприємництва в Європейському Союзі і в Україні є тотожними, а саме: мікропідприємництво – середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, мале підприємництво – середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро.
Водночас, на відміну від Рекомендації Господарський кодекс України містить положення, спрямовані на визначення суб’єктів великого і середнього підприємництва. Зокрема, суб’єкт великого підприємництва – середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро. Вказані критерії для визначення суб’єктів великого підприємництва в Україні є тотожними для визначення загального поняття малого підприємництва, що міститься в ст. 1 Рекомендації.
Разом з тим, існує проблема юридичного перекладу термінів категоріального апарату, який застосовується в межах правової регламентації малого і середнього підприємицтва. Так, такі терміни як “enterprise”, “autonomous enterprise”, “partner enterprises”, “upstream enterprise”, “downstream enterprise”, “business angels”, “linked enterprises” потребують перекладу з урахуванням відмінностей в законодавстві ЄС і України і особливостей українського і англійского юридичного дискурсу.
Посилання:
1. Commission Recommendation of 6 May 2003 (2003/361/EC). – Official Journal L 124 , 20/05/2003 P. 0036 – 0041.
2. Господарський кодекс України : Закон України від 16 січня 2003 р. № № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст. 144.
No comments:
Post a Comment