Траст (довірче товариство)

Траст (довірче товариство) from Kyiv National Economic University

Підготували: Студенти ЕЕП-305 Велика Наталія та Побережнюк Андрій

Доповідь

На тему «Траст»

Відповідно до статті 1 Декрету КМУ 

«Про довірчі товариства» від 17.03.1993

Довірче    товариство    -    товариство    з      додатковою відповідальністю,   яке   здійснює    представницьку    діяльність відповідно до  договору,  укладеного  з  довірителями  майна  щодо реалізації  їх  прав  власників.  Майном довірителя є кошти, цінні папери та документи, які засвідчують право власності довірителя.

     Довіритель  майна  -  юридична  особа  або  громадянин,   які передають довірчому товариству повноваження власника належного  їм майна відповідно до умов укладеного між ними договору.

     Довірче    товариство   має   розрахунковий   рахунок,   який відкривається   комерційним   банком,   що  обслуговує  здійснення довірчих операцій і  забезпечує відповідальне  зберігання  власних коштів довірчого товариства та майна довірителів.

     Довірчі операції -  послуги,  які  довірче  товариство  надає довірителям майна.

     Правила створення, діяльності, а  також  права  та  обов'язки учасників і засновників довірчого товариства визначаються  Законом України "Про господарські товариства" ( 3709-12  )  з  урахуванням особливостей, встановлених цим Декретом.

Історія виникнення і розвитку трастів

Історія трастів йде до часів Хрестових походів, коли лицарі, що йшли визволяти Єрусалим від невірних, залишали своє майно в руках довірених родичів або інших відданих піклувальників, щоб ті управляли їм на благо дружини і дітей лицарів. Також в середні віки, переведення майна у трасти став застосовуватися для захисту майна знаті від посягань на нього королів і кредиторів засновників трасту — керуючими трасту призначалася церква, а церковне майно не підлягало конфіскації (церква підпорядковувалася клерикальних праву, а не цивільному (загальноцивільним) в відміну від майна самих лицарів і феодалів). Згодом церква стала надавати подібні послуги в якості керуючого трастом самостійно, вигідно використовуючи ту ж захист від конфіскації церковного майна в інтересах засновника трасту. Пізніше, в 16 столітті, передача майна бенефіціарам через траст став використовуватися як альтернатива заповітом і як засіб проти податку на спадщину. Таким чином, англійські юристи не тільки розробили, але й удосконалили форму володіння майном, в якому воно належить трасту, але контролюється колишнім власником. Фредерік Вільям Мейтленд, видатний англійський історик права, висловився що "Ідея трастового фонду, який перетворюється (інвестується) сьогодні в землю, потім у валюту, потім в акції, потім в облігації, здається однією з примітних ідей сучасної англійської юриспруденції ".

Особливості трасту

Особливість трасту як іншої форми тримання власності в тому, що майно трасту не належить ні засновнику (він втрачає право власності на нього з моменту передачі майна керуючому), ні керуючому (він тільки управляє цим майном і є формальним власником титулу на майно), ні бенефіціарам до дати припинення трасту. Можна сказати, що траст — це самостійний власник, нерозривно пов'язаний з його творцем (засновником трасту) і вигодонабувачами. У ряді країн передане в довірче управління майно не вважається окремим видом власності — майно продовжує бути власністю довірителя, на яке можуть поширюватися його зобов'язання.

Траст є засноване на праві справедливості зобов'язання, в рамках якого особа трасті - довірчий власник  повинен розпоряджатися підконтрольним йому майном (майном трасту) в інтересах осіб (бенефіціарів або вигодонабувачів), до числа яких він може ставитися і сам, кожне з яких має право вимагати примусового виконання даного зобов'язання. будь-яка дія або бездіяльність з боку трасті, недозволене або невиправдане умовами документа про створення трасту або положеннями закону, вважається порушенням умов трасту. 

Англійські юристи цю схему називають «магічний трикутник», щоб пояснити, що таке траст. Тут добре проілюстрований момент, коли право власності розщеплюється. Settlor - це засновник трасту. У нього єдиний титул: legal title, тобто право юридично значиться власником, і equitable title, титул по праву справедливості, який виражається в правах на отримання доходу від майна. Засновник, коли він засновує траст, розщеплює своє право власності. Відповідно, legal title він передає trustee, який управляє майном і є його власником з тими обмеженнями, які прописані в трастовому угоді. А equitable title (титул по праву справедливості на отримання доходу) відходить до beneficiary. 

Що важливо? Так як у нас спочатку право власності належало засновнику, то він вирішує, що з цими двома титулами відбувається в подальшому. Зокрема це важливо стосовно бенефіціарів, тому що цей титул по праву справедливості (equitable title), якщо засновник не вирішив по-іншому, бенефіціари не можуть передати, в тому числі і у спадок. Якщо засновник, створюючи траст, вказав кілька черг бенефіціарів, то у нас бенефіціар має право по праву справедливості на отримання доходу тільки, поки він живий. Після його смерті його спадкоємці цей титул автоматично не отримують, якщо засновник трасту не розв'язав інакше і не прописав це в трастовому документі. Це дуже важливо, тому що бенефіціари своїм титулом розпоряджатися не можуть.Воно у них є тільки в силу того, що засновник трасту так вирішив. 

Особливості створення довірчого товариства

Відповідно до статті 2 Декрету КМУ «Про довірчі товариства» від 17.03.1993:

     Установчий   договір   має   передбачати   домовленість   про відповідальність  щодо  обов'язків  перед  комерційним  банком  та довірителями  майна,  про  право  довірених  осіб на підпис чеків, проведення інших операцій або отримання документів, що знаходяться на відповідальному зберіганні в  комерційному банку.

     Статутний фонд  довірчого  товариства  повинен  становити  не менше 1 млн. українських  карбованців  і  формується  виключно  за рахунок коштів та цінних паперів учасників. До моменту  реєстрації довірчого товариства кожен з його засновників зобов'язаний  внести на тимчасовий рахунок не менш як  50  відсотків  від  вказаного  в
установчих документах розміру його вкладу до статутного фонду,  що повинно   підтверджуватися   документами,   виданими   комерційним банком. Фінансовий стан засновників (крім фізичних осіб)  довірчих товариств щодо їх  спроможності  здійснити  відповідні  внески  до статутного фонду повинен бути перевірений аудитором  (аудиторською фірмою). ( Частина друга статті 2 із змінами, внесеними згідно  із Законом N 90/95-ВР від 14.03.95 )

     У тримісячний термін після  реєстрації  довірчого  товариства кожен засновник зобов'язаний  повністю  внести  свій  вклад.  Якщо засновники  довірчого  товариства  не  внесли  свого  вкладу    до статутного фонду, комерційний банк припиняє ведення рахунків цього товариства.

     Учасники   довірчого   товариства   відповідають   за    його зобов'язаннями  своїми  внесками  до  статутного  фонду,  а    при недостатності  цих   сум -  додатково  належним  їм    майном    у п'ятикратному розмірі до внеску кожного учасника.

     Відносини  між  довірчим  товариством  і  комерційним  банком визначаються  договором,  який  повинен    відповідати    типовому договору, що затверджується  Фондом державного  майна  України  та Національним банком України.

Операції довірчого товариства

     Довірче товариство  здійснює такі довірчі операції:

     для громадян  -  збереження  та  представницькі  послуги  для обслуговування  майна довірителів;

     для юридичних осіб - розпорядження майном, агентські послуги, ведення  рахунків  для  власників  їх цінних паперів та управління голосуючими акціями, переданими довірчому товариству шляхом участі в загальних зборах акціонерного товариства (ст.4 Декрету КМУ «Про довірчі товариства» від 17.03.1993).

     Довірчі товариства отримують за умовами  укладеного  договору право на участь в управлінні  акціонерним  товариством  від  імені його акціонерів або державних органів приватизації, які  володіють акціями  товариств,  створених  шляхом   перетворення    державних підприємств у акціонерні товариства.

      Джерелом  прибутків  довірчого  товариства  є   плата,    яку отримують довірені особи за здійснення довірчих  операцій.  Розмір плати, якщо інше не передбачено законодавством,  встановлюється  в договорі між довірителями майна та довіреною особою.

ВИДИ трастів

Далі узгоджено найосновніші види трастів, тому що зрозуміло, що трастів є безліч, але на практиці, напевно, зустрічаються не всі. Перший основний критерій, за яким трасти диференціюють, це «по підставі виникнення».Це теж дуже важливо, тому що далі будуть розглянуті три основні компоненти, без яких траст неможливий. По підставі виникнення трасти поділяють на:

I.                   Expressed trusts. Це ті трасти, які виникають шляхом підписання трастових декларацій (deed of trust). 

II.  Implied trusts.  Це ті трасти, які виникають в силу презумпції, в силу закону, рішення суду або коли настає якась обставина, це чітко прописано в законодавстві. Наприклад, бувають якісь страхові випадки або випадки, коли бенефіціарами майна стають неповнолітні особи. Тоді це майно до досягнення повноліття повинен тримати трасті. Також implied trusts може створити своїм рішенням суд. Як правило, інших підстав немає. 

Наступна велика категорія, з якою доводиться зустрічатися досить часто - це трасти, які поділяються за характером управління майном і повноважень трасті. Відповідно, це простий або пасивний траст (simple \ bare trust). У чому сенс цього трасту? Це, дійсно, найпростіша конструкція, і тут бенефіціару відходить досить багато повноважень, найголовніше з яких це те, що бенефіціар може за своїм рішенням такої траст припинити і майно зажадати назад.Тобто цей траст, як правило, відкличний. Більш того в простому трасті можуть бути сильно обмежені повноваження трасті з управління та інвестування. Тут все залежить від того, які умови ви в трастовому договорі пропишіть, тому що ці категорії досить умовні, і вони виведені з практики, тобто законом не закріплено який, умовно кажучи, траст ви могли б назвати простим. Просто судова практика і звичаї з написання таких трастових документів склалися таким чином, що є така категорія простих трастів, які бенефіціар може припинити. 

Наступна категорія - це фіксований траст. У чому його особливості? У фіксованому трасті засновник, як правило, заздалегідь прописує категорію бенефіціарів і прописує, який дохід, в якій пропорції, на користь якого бенефіціара повинен бути розподілений. У цій категорії є деякі мінуси, хоча для клієнтів це була б сама краща конструкція, тому що вони можуть зобов'язати трасті виплачувати певний дохід першої черги бенефіціарів, потім другий, тобто можна чітко прописати механізм взаємодії. Але при фіксованому трасті у бенефіціарів вже на підставі документів, які заснували траст, з'являється equitable title, право власності в рамках права справедливості. Недолік цього виду трасту, може бути, неочевидний. Умовно кажучи, equitable title у бенефіціарів з'являється з моменту заснування цього фіксованого трасту. Просто тому що засновник трасту так вирішив. Трасті цим зобов'язанням пов'язаний, тобто він зобов'язаний розподіляти дохід, як це зазначено в договорі.

У дискреционном трасті все працює по-іншому. Назва трасту походить від слова discretion. У такому трасті трасті визначає коло бенефіціарів та розподіляє доходи на свій розсуд (at his discretion). Відповідно, засновник трасту, коли створює траст з цієї конструкції, просто прописує, які особи можуть потрапляти в коло бенефіціарів, але він нічого не пише про дохід, який повинен буде розподілятися. І окремо в трастовому договорі буде прописано, що трасті на свій розсуд визначає, кому з бенефіціарів і в якій пропорції буде виплачено дохід. Тобто якщо у вас, наприклад, в першій черзі бенефіціарів є три людини, то трасті може прийняти рішення виплатити дохід у рівних частках або виплатити весь дохід тільки одному з бенефіціарів. Тут він більше ніякими обмеженнями не пов'язаний. Це його рішення. 

ОБОВ'ЯЗКОВІ ЕЛЕМЕНТИ трасту

Їх, на жаль, в законі немає, але вони досить давно вкоренилися в судову практику і практично не змінювалися.Для створення трасту нам необхідно три елементи: 
I. Визначеність у намірі. Сторони, коли підписують якийсь документ або створюють траст, чітко прописують, що це саме траст. 
II. Визначеність щодо об'єкта. Повинно бути чітко зрозуміло, яке саме майно засновник збирається передати в траст, яким трасті, відповідно, буде управляти. 
III. Визначеність суб'єктів. Тут мова йде в першу чергу про бенефіціарів трасту. 

З якою ж метою застосовується довірча власність

1.   Анонімність. У більшості країн зміст заповіту (після смерті заповідача) та імена власників нерухомості є публічною інформацією. Імена набувачів трасту звичайно невідомі, тому володіння нерухомістю або розподіл заповіданого майна через траст дозволяють зберегти таємність.

2.   Спільне володіння майном. Траст є зручним механізмом спільного володіння майном (наприклад, нерухомістю) декількома власниками.

3.   Збереження капіталу від розтрати. Трасти можуть бути використані для захисту вигодонабувачів (наприклад, дітей засновника) від їх невміння витрачати гроші. Так, умови трасту можуть обмежувати використання грошей або вік, починаючи з якого дитина отримує право розпоряджатися майном.

4.   Благодійність. У деяких країнах все майно, звернене на благодійні цілі, повинно знаходитися в довірчому управлінні.

5.   Пенсійні плани. Корпоративні пенсії найчастіше організовані як траст, в якому підприємство є засновником, а співробітники — бенефіціарами.

6.   Складні корпоративні структури. В галузі фінансів і Страхування, трасти часто використовуються як юридичні особи поряд з компаніями.

7.   Приховування власності. Траст надає анонімність, при якій однa і тa ж особа може бути засновником та вигодонабувачем (але не піклувальником), тим самим отримуючи всю вигоду від майна, але приховуючи його від кредитор ів.

8.   Ухилення від податкiв. Анонімність і поділ засновника, вигодонабувачів та піклувальників роблять траст зручним механізмом для ухилення від податків. Так, піклувальник в багатьох країнах-офшор ах не зобов'язаний повідомляти про доходи трасту податкової інспекції (інший) країни, в якій проживають бенефіціари. Ці ж особливості трасту використовуються і для відмивання грошей. Інший спосіб ухилення від податків за допомогою трасту можливий у випадку прогресивного прибуткового податку, коли приносить доход майно формально належить трасту (у багатьох країнах ця лазівка ​​закрита, і ставка податку для трасту дуже висока). Також передача майна через траст звільняє бенефіціарів від сплати податку на спадкування, який існує практично у всіх країнах, що застосовують трасти.

9.   Приховування доходів. Придбання або переклад всього значущого майна на ім'я трасту дозволяє заявити про відсутність або недостатній наявності власних активів і претендувати, наприклад, на використання меншою ставки податків або на отримання допомоги від держави.

10.                     Збереження майна. При перекладі майна на траст засновник трасту втрачає всі права на це майно, якщо договір трасту правильно складений. Таким чином, це майно стає недоступним для кредиторів засновника трасту, для домагань при розділі майна і дозволяє відокремити особисте майно від бізнес-активів. Останнє особливо важливо в країнах англосаксонської системи права, коли фізична особа може визнаватися банкрутом особисто з наступним стягненням особистого майна за борги.

Офшорний траст

Трасти застосовуються як гнучкий та ефективний інструмент податкового планування, захисту активів і передачі їх у спадщину. Найбільш цікаві юрис­дикції для створення трасту — Британські Віргінські острови, Багамські остро­ви, Беліз, Кіпр, Нова Зеландія, Панама, Ліхтенштейн.

Беручи до уваги довгостроковий характер трасту та нестабільну ситуацію в ряді країн світу, доцільно вибирати державу реєстрації, що дозволяє проведення редоміціліації (Redomiciliation) — процедури переведення трасту під юрисдикцію іншої країни, у випадку виникнення несприятливих обставин (зміни законодавства, економічних криз, військових конфліктів та ін.). Що стосується активів, які не можуть бути переміщені, то можна застосувати спеціальні заходи захисту, наприклад, нерезиденту-кредитору.

Траст для цілей податкової оптимізації реєструється в офшорних юрисдикціях, де немає податку на приріст капіталу та відсутнє оподаткування іноземних доходів. Засновнику, краще передавати свою власність у траст від підконтрольного йому нерезидента. Наприклад, у вигляді корпоративних прав офшорної компанії, яка являється власником частки статутного (акціонерного) капіталу української компанії. Якщо активи нерезидента України знаходиться за її межами, то зазначений порядок їх передачі буде чи не найкращим для збереження конфіденційності власника, його активів та майбутньої передачі їх у спадщину. Крім того, це скасує необхідність отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України, декларування активів за кордоном та їх оподаткування.

У будь-якому разі, при вирішенні завдань з допомогою трасту необхідно провести попередній аналіз законодавства юрисдикцій, що можуть впливати на його функціонування. В противному разі, можна залишити за однією з держав право обкласти податками ті або інші операції, пов’язані з трастовим договором, а також операції з майном на території цієї держави. Зокрема, можуть оподатковуватись передача майна в траст (податок на дарування), доходи бенефіціарів-резидентів отримані від трасту, а в деяких випадках — нерозподілені доходи і майно самого трасту.

Трасти для спадкування майна

Одна з головних призначень трасту — спадкове планування. За формою траст близький до заповіту, але має кілька переваг: 1) дає можливість ще за життя засновника відокремити частину активів від основної власності для спадкування; 2) спадкоємцям гарантовано отримання спадщини, вони можуть не побоюватися кредиторів, банкрутства чи інших непередбачуваних обставин; 3) надає право засновнику встановлювати умови, при дотриманні яких бенефіціар зможе отримати активи трасту або доходи від їх використання; своєрідна можливість захистити спадкоємців від марнотратства та вплинути на їх дії після смерті засновника; 4) спрощення спадкування міжнародної нерухомості скасовує необхідність складати окремі заповіти в кожній країні, де засновник має власність; 5) після смерті засновника в залежності від умов трастової угоди майно або перейде до бенефіціарів, або залишиться в трасті для їх же вигоди.

Для цілей безпеки активів компанії та їх спадкування практикується передача корпоративних прав у траст. По традиційній управлінській структурі офшорної компанії директори і власники компанії — номінальні, а контролює компанію особа по генеральній довіреності, вона ж, як правило, бенефіціар. У випадку смерті цієї особи, існує вірогідність втрати активів, що були у власнос­ності компанії. Якщо акції компанії будуть у трасті, то її активи будуть збережені та передані визначеним спадкоємцям.

Згідно зі ст. 1241 Цивільного кодек­су України деякі категорії спадкоємців мають право на обов’язкову частку у спадщині. Це неповнолітні, повноліт­ні непрацездатні діти спадкодавця, не­працездатна вдова (вдівець) та непра­цездатні батьки. Їм в обов’язковому порядку належить половина частки спадщини, яка б належала їм за зако­ном. Засновник трасту може не хоті­ти, щоб частина його активів перейшла до когось з цієї категорії осіб. Офшорні юрисдикції і тут постаралися піти назу­стріч. Для цього в офшорному законо­давстві про трасти передбачені поло­ження, які надають право засновнику передавати активи у траст, навіть якщо йому забороняють робити це закони країни проживання. Рішення інозем­них судів у справах обов’язкового спадкування за законом не визнаються. За­конодавчо закріплюється, що право, яке застосовується до трасту — це виключ­но право офшорної юрисдикції, де він функціонує. Тобто, претензії спадкоєм­ців за законом щодо майна переданого у траст не приймаються.

Визнання та фіктивність трасту

Як зазначалося в передмові до Гаазь­кої Конвенції по міжнародному приват­ному праву щодо визнання трасгів 1985 р.: «Інститут трасту унікальний тим, що він невідомий одній половині світу та невід’ємний для іншої». Юридичні осо­би, зазвичай, без проблем визнаються іншими державами. З трастами ситу­ація складніша — він не є юридичною особою. У силу цього, визнання фак­ту існування зарубіжного трасту суда­ми або державними органами деяких країн може опинитися під питанням.

Конвенція як основний міжнарод­ний документ про трасти, доволі таки поверхнево розкриває його сутність і по­рядок визнання. Визначаються суб’єкти трастових відносин, але чітко не визна­чені їхні взаємовідносини та статус май­на переданого в траст. Через це трас­товий договір, в окремих випадках, помилково трактується як агентський договір чи договір комісії. Як наслідок, майно передане засновником в траст довірчому власнику, може визнаватись як власність засновника, що зводить нанівець основне призначення трасту.

Відносини, що не знайшли відобра­ження в Конвенції, успішно врегулю­вало законодавство ряду офшорних юрисдикцій, підлаштувавшись до по­треб осіб, що зацікавлені в ефективно­му інструменті захисту активів.

Це зумовило формування сучасно­го офшорного трасту, який на відміну від традиційних, регулюються не ма­сою прецедентів і стародавніми нор­мами права справедливості, а кодифі­кованим законодавством.

 До основних переваг сучасного офшорного трасту можна віднести наступні:

— гнучкість умов трастового договору;

— якщо бенефіціари — нерезиденти кра­їни реєстрації трасту, то доходи і приріст капіталу трасту не оподатковуються;

—   можливість призначення протек­тора трасту;

—   відсутність обмежень на ак­тиви трасту і їх географічне місцезнаходження;

—   високий рівень відповідальності довірчих власниківю.